Eлена, 46 - 14 августа 2016 22:42

Е дивний час: нi вiчностi, нi митi.
В камiнних пальцях свiчка оплива.
Мов перламутр на чорнiм оксамитi,
шляхетним смислом сповненi слова.

Розбилась арфа та вцiлiли струни.
Вслiд тiй печалi пам'яттю рвонусь:
"Нехай це буде мудро чи безумно -
я звiдусiль до тебе повернусь!"

Лицарська честь! Тонкi юнацькi риси!
Летюча постать мiж скелястих брил!
Менi про тебе плачуть кипариси
крiзь тихий шелест траурних вiтрил.

Твоiм словам на свiтi дуже сумно.
Вже ж я тебе навiки провела.
"Нехай це буде мудро чи безумно -
я повернуся, де б ти не була!"

Великий сон безсмертноi любовi!
Вiн душу нам довiку береже.
Розсуне нiч завiси пурпуровi -
на скелi кiнь без вершника iрже.

Сто попелищ, з яких я воскресала!
Тебе згадаю - коси у вогнi.
Ти знов, як буря, мчишся на конi.
Твiй гордий профiль блискавка кресала.

Сурмлять вiтри в холоднi срiбнi сурми.
В сльозах щаслива раптом озирнусь.
"Нехай це буде мудро чи безумно -
я звiдусiль до тебе повернусь!"

© Оксана Пахльовська

• 
• 
•